Я хочу поділитися своєю історією, щоб продемонструвати, наскільки важливо і необхідно стежити за своїм психічним здоров’ям та вчасно розуміти, коли щось йде не так і потребує уваги.
Все життя я була досить тривожною особистістю. Я часто в голові прокручувала різні уявні сценарії, боялася незнайомих місць і ситуацій, рідко виходила за межі зони комфорту. Все змінилося, коли після закінчення середньої школи я переїхала в інше місто, де почався новий етап життя. Через кілька тижнів у новому місті моє розуміння того, яким має бути майбутнє, було повністю зруйноване: я глибоко засумнівалась у виборі університету і поїхала звідти одразу ж після першого місяця навчання. Пережитий досвід змусив мене почуватися спустошеною та безпорадною. Я намагалася змусити себе ходити до університету і неодноразово повторювала собі, що мені там подобається, і крапка. Я так переживала через цю ситуацію, що втратила свідомість в університеті, боролась з нападами мігрені вдома.
Потім я вирішила попрацювати до кінця року і вступити до університету у наступному році. Я працювала на двох роботах, що означало 50-60 годин на тиждень. До кінця року я просто вигоріла, вживала алкоголь та інші наркотичні препарати, які лише посилювали рівень тривожності. Ситуація змінилася після того, як я пережила травматичний досвід, від якого я перебувала в шоковому стані впродовж кількох місяців. Я зменшила навантаження на роботі, але рівень тривоги не зменшився. Я перебувала в стані стресу з ранку до ночі. Кілька разів на тиждень у мене були панічні напади. Я спала 3–4 години вночі через напади сонного паралічу. Я постійно була напружена і думала, що всі говорять про мене і дивляться на мене. Я намагалась обмежити своє життя лише походами на роботу та назад додому. Пригадую, якось я повернулася з продуктового магазину додому заплакана, а найгірше в цій ситуації було те, що я навіть не розуміла, чому плачу. Коли я зустрічалася з друзями, то завжди була позитивною та веселою, мені хотілось забути про всі думки, які виникали у мене наодинці.
Найскладнішим для мене виявився період, коли я вирішила звернутися за допомогою та підтримкою до друзів. Ті люди, до яких я звернулася, не могли підтримати мене або у них не було на це достатньо часу, і це змусило мене почуватись так, ніби мені ніхто не може допомогти. Сама я не знала, куди потрібно звертатися, і не хотіла цього робити, тому працювала ще важче і намагалась забутися за допомогою вечірок. Це все здавалося мені чимось нереальним, тому що я б ніколи не подумала, що психічний стан здатен контролювати все моє життя. Я завжди вважала, що маю дуже сильний характер, і зможу з усім впоратись. У якийсь момент я відчула глибокий біль від розуміння, що я не можу дати собі раду. Мені було настільки огидне місце мого проживання, що коли я виїжджала з міста і поверталася, в мене тремтіли руки, я плакала перші дні, не встаючи з ліжка.
Все змінилося, коли наступного року у вересні я вступила до університету в іншому місті. Я одразу відчула, що зміна навколишнього середовища, нові люди й цікава професія позитивно впливають на мене. Нове місце проживання мало більш спокійний ритм, нові друзі вислуховували та підтримували мене. І нарешті я відчула, неначе моя тривожність почала згасати. Але цей стан повертався, коли виникала будь-яка напружена ситуація. У якийсь момент я усвідомила, що якщо я не займуся розв’язанням цієї проблеми, то рівень тривоги тільки погіршиться. Я читала книги про самодопомогу, звернулася до організації по психічному здоров’ю та пройшла навчання, яке дало розуміння, як допомогти самій собі та іншим. Я добре почувалась, тому що люди з мого оточення підтримували мене, і почала відчувати більше вдячності за все те, що мені давали. Нині можу сказати, що я не позбулася своєї хвороби, але навчилася з нею справлятися у повсякденному житті. Я змогла досягнути цього! Досягти стану, коли попри проблеми з психічним здоров’ям, я активно працюю в університеті та в п’яти організаціях чи проєктах, і щодня я з допомогою різних вмінь підтримую себе і піклуюсь про себе. Перш за все, я ціную свій добробут і здоров’я своєї родини та друзів. Наприклад, мені додають сил регулярні фізичні вправи, прослуховування музики та час на відпочинок саме тоді, коли я цього хочу, а не лише тоді, коли я думаю, що заслуговую на це.
Крім того, мене надихає розуміння того, що я маю здорове і розумне тіло, яке знає, як підтримувати себе. Поки що моя мета – це зробити так, щоб якомога більше людей могли допомогти друзям, колегам і знайомим впоратися зі своїми проблемами. Коли я боролась зі своїми проблемами, я відчула, що мені найбільше не вистачає саме цього. На сьогодні я допомогла і підтримала кількох своїх друзів, знайомих і членів сім’ї. Я хочу закликати інших: незалежно від того, наскільки сильним чи сміливим ви себе вважаєте, психічне здоров’я – це явище, яке не може покращуватися саме по собі. Ваша сила полягає в тому, щоб зрозуміти, у чому ваша слабкість, і визнати, що ви повинні час від часу відпочивати та вміти попросити про допомогу. Також я хочу, щоб всі люди спробували дізнатися як навчитися помічати у своєму оточенні людей, які відрізняються від більшості. Важко усвідомити, наскільки може бути важлива одна фраза чи запитання для людини, яка бореться з проблемами психічного здоров’я.
Я згадую власний досвід з вдячністю за все, що трапилось за цей період у моєму житті, і тепер можу сміливо розповісти про пережите. Зараз я зовсім інша людина, ціную і сприймаю навколишній світ зовсім по-іншому. Я не злюся і не обурююсь, а навпаки знаю, що все, що зі мною сталося, мало відбутися. Розповівши свою історію тут і зараз, я сподіваюся заохотити хоча б одну людину звернутися за допомогою зі своїми проблемами раніше, ніж це зробила я. Почуватися ненормально – це адекватна ситуація, і усвідомлення цього робить кожного з нас непереможним.
Опубліковано на молодіжному інформаційному порталі Teeviit у 2021 році.
