Розкажи про себе – хто ти, чим займаєшся?
Я Анетте Мялет’ярв, координаторка співпраці Естонської асоціації ЛГБТ. В Інстаграмі я також відома як heterokringel, та разом з дреґ-артисткою Хельгі Сальдо я роблю квір-радіошоу Homokringel.
Як ти вийшла на ЛГБТ-спільноту? Яким був твій шлях?
Свою ЛГБТ-ідентичність я усвідомила, коли мені було 14 років. Тоді я зрозуміла, що мені подобаються дівчата. Спочатку було важко, тому що я сумнівалася, чи приймуть мене моя родина та однокласники. Я також не наважувалася шукати інших, подібних до мене, тому що не хотіла, щоб хтось дізнався про мою орієнтацію. На щастя, у старшій школі я зустріла людей дружніх до ЛГБТІ+, які підтримують наші права, і коли у 17 років я зробила камінг-аут, моє коло друзів і було моєю спільнотою.
Після школи я вступила до університету в Амстердамі, і там у мене була, мабуть, університетська спільнота. Але, коли я приїжджала до Естонії, я ходила на різні ЛГБТІ+-заходи, так познайомилася із місцевими представниками ЛГБТІ+ та активістами. Моя бакалаврська робота була теж про естонську ЛГБТІ+ спільноту, вона дозволила мені пізнати її краще. Коли під час пандемії я робила передачу Heterokringel, я знайшла віртуальну спільноту в особі перших підписників та постійних коментаторів. А потім, коли я повернулася до Естонії, почала вести діяльність тут, я відчула, що вже є частиною спільноти.
Гадаю, що у людей часто складається враження, що всі ЛГБТІ+ є частиною якоїсь загадкової спільноти, але це не зовсім так. Я б сказала, що спільнота ЛГБТІ+ в Естонії складається з тих ЛГБТІ+ людей, які відчувають певне почуття єдності на основі загальної ідентичності з іншими ЛГБТІ+ людьми. Чимало й тих, хто шукає спільноти чи не відчуває себе частиною спільноти.
Наскільки важко зробити камінг-аут? У чому полягають основні проблеми?
Перші роки були для мене безперечно важкими. Перехідний вік складний для усіх, і якщо ви ще й виявите, що ваша сексуальна ідентичність відхиляється від «норми», то це, безумовно, впливає на психіку. Деякі з моїх однокласників часто робили гомофобні жарти, і я відчувала, що якщо зроблю камінг-аут, з мене знущатимуться.
Це, звичайно, було 10 років тому, і тоді було нелегко бачити, що естонське суспільство не дуже підтримує тему прав ЛГБТІ+, що навколо багато гомофобії, чого я страшенно боялася. Мені навіть було соромно за свою сексуальну орієнтацію. Я думаю, саме те, що я зрештою набралася сміливості бути самою собою, дуже допомогло мені знайти друзів схожих на мене.
Найважче було сказати батькам, бо я не була впевнена, як вони відреагують. А особливо, якщо ти ще неповнолітній і залежиш від батьків, то страшно навіть подумати, що буде, якщо вони тебе не підтримають. На щастя, мої батьки мене підтримали, тобто у цьому сенсі камінг-аут пройшов добре.
Загалом, я б порадила ЛГБТІ+ молоді не поспішати, сказати про все тоді, коли вони будуть готові, коли це буде для них безпечно.
Чи добре показані у ЗМІ теми ЛГБТ?
Висвітлення тем ЛГБТІ+ у ЗМІ з часом сильно змінилося. Якщо ще років 10–15 тому такі заголовки, як «Гомосексуалісти вимагають прав», були звичайним явищем, а ілюструвалися ці тексти еротичними зображеннями напівголих людей, то сьогодні журналісти прагнуть краще зрозуміти це питання і не ставляться до ЛГБТІ+ тем, як до сенсацій або чудасії. З’являється все більше і більше матеріалів, у яких ЛГБТІ+-люди розповідають про своє життя та свій досвід. Але ще є куди рости. Часто плутають гендер і стать, трансгендерність, з одного боку, є предметом великих суперечок, але, з іншого боку, вона часто залишається прихованою, коли йдеться про ЛГБТІ+ загалом, як про «сексуальні меншини». Нерідко, також, ставлять питання від імені нібито «середньостатистичної людини», які насправді завдають людям ЛГБТІ+ біль. Велика проблема пов’язана і з транс- та інтерсексуальними спортсменами у ЗМІ: невміння розібратися в темі гендерної різноманітності змушує принижувати та стигматизувати цих людей.
Фото: Балтійська Гордість у Вільнюсі, автор Аугусто Діджгальвіо.
Які існують міфи про ЛГБТ? Як їх зруйнувати?
Якби ми знали, як зруйнувати міфи, що глибоко вкоренилися, світ уже був би набагато світлішим. У цілому, ЛГБТІ+ тісно пов’язують із сексом, нерідко історично вкоренилися і впроваджені хибні асоціації зі знущаннями з дітей та іншими психічними розладами. Людей ЛГБТІ+ часто вважають екстравагантними, з одного боку, але пригніченими та нещасними, з іншого. Деякі вважають ЛГБТІ+ активістів агресивними та галасливими, не розуміючи цілей та причин активізму.
Контакт, особливо безпосередній контакт, хоч із кимось із ЛГБТІ+ чи з прихильників спільноти, допомагає боротися із помилками. У негативно налаштованих людей є сенс запитати, наприклад, чому вони налаштовані саме так, звідки вони мають таку думку. Особливо корисним може бути розплутування різних концепцій. Наприклад, хтось може плутати жіночу маскулінність та трансгендерність або взагалі стать і сексуальність загалом. Якщо людина розуміє, що йдеться про різні явища, то ймовірніше, що вона не даватиме єдиної загальної оцінки всієї теми та побачить більше нюансів.
Чи відрізняється, на твій погляд, ставлення до ЛГБТ з боку різних поколінь? Порадь молоді, як найпростіше поговорити з батьками на такі теми.
Гадаю, що ставлення до цієї теми у поколінь дуже відрізняється. Здебільшого це пов’язано з усвідомленням. За радянських часів гомосексуальність була криміналізована і за неї можна було потрапити до в’язниці, тема ЛГБТІ+ не обговорювалася і мало, що було відомо. Тож зрозуміло, що у старшого покоління менше знань і тема їм видається незрозумілою. Мені також здається, що завдяки соціальним мережам у молоді зараз більший доступ до сучасної інформації.
Щоб поговорити з батьками про проблеми ЛГБТІ+, спочатку варто дізнатися, що вони думають і знають про це. Варто дізнатися, що вони знають про цю тему, а потім обговорити з ними, що є міфом, а що правдою. Я думаю, що молоді, яка не належить до ЛГБТІ+ спільноти, швидше за все зробити це легше, ніж тим молодим людям, які ще не здійснили камінг-аут, адже в цьому випадку це ще й питання їхньої безпеки. У такому разі, я б все ж таки почала з того, що насамперед постаралася б дізнатися, якої точки зору дотримуються батьки, і на цій підставі вибрати правильний момент поговорити з ними на ці теми та розповісти про свою ідентифікацію.
Допомогу можна отримати також від дорослих, які готові надати підтримку. Наприклад, спочатку можна поговорити про свої переживання з розуміючим учителем, тренером або спеціалістом по роботі з молоддю. Також можна звернутися до консультантів Естонської асоціації ЛГБТ самостійно чи разом з кимось із батьків. Варто розуміти, що для батьків це може бути настільки великим потрясінням, що їх перша реакція може бути неадекватною. Це не означає, що він чи вона хоче нашкодити, але це все одно може завдати болю. Якщо ти сам уже давно обмірковував/ла ці думки у себе в голові, то, можливо, твої батьки – ні, і в цьому випадку їм може знадобитися більше часу, щоб звикнути, сформулювати свої питання і знайти спосіб, щоб тебе підтримати. Однак, зрештою, ти сам повинен вирішити, чи почуваєшся ти достатньо безпечно і впевнено, щоб розкрити свій світ іншим та чи готовий до можливої реакції.
Запитувала та перебивала Маріс Праатс.
